Публікації

Звести рахунки: 7 запитань про конфіскацію майна Петра Порошенка

Чому заяви про злочини колишнього президента виглядають «притягнутими за вуха»

Нещодавно колишній заступник глави Адміністрації президента Віктора Януковича Андрій Портнов подав до Державного бюро розслідувань одразу чотири заяви про злочини, нібито скоєні екс-очільником держави Петром Порошенком. Їх основна мета – окрім медійного розголосу в дружніх ЗМІ та політичного тиску – конфіскація майна колишнього гаранта. Втім, юридичні перспективи реалізації цього плану досить примарні, вважає Анатолій Яровий, адвокат, партнер АО «Радзієвський і Яровий».

Залишивши за дужками політичну складову, ми вирішили відповісти на найпоширеніші юридичні запитання щодо цього кейсу.

У чому конкретно полягають звинувачення?

Перша заява – наказ українським морякам здійснювати перехід через Керченську протоку, в результаті чого вони потрапили в полон. На думку Портнова, ці дії завдали шкоди обороноздатності країни і були спробою захопити владу, мають ознаки державної зради, а також є перевищенням влади військовою особою.

Друга заява – щодо продажу «Кузні на Рибальському», внаслідок якого нібито відбулася легалізація $300 млн та ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах.

Третя – про схему нібито незаконного заволодіння телеканалом «Прямий», внаслідок якого начебто також мало місце відмивання доходів і несплата податків.

І четверта – про нібито незаконне втручання Порошенка у процедуру призначення членів Вищої ради правосуддя внаслідок застосування неопублікованого, а отже і нечинного указу («захоплення державної влади») та навмисного невиконання рішення Окружного адмінсуду Києва.

Чи правильно кваліфіковані «злочини»?

У кожній із заяв фігурує як мінімум один злочин, в якості покарання за який передбачається конфіскація майна. Але така кваліфікація злочинів є дещо «притягнутою за вуха».

Наприклад, чи можна говорити про «захоплення влади» (заяви про Керченську протоку і ВРП), якщо Порошенко на момент нібито вчинення потенційного правопорушення і без того перебував при владі, до того ж на найвищій посаді? Якщо вже і говорити про порушення, то більш доречною була б класифікація «зловживання службовим становищем», «перевищення влади». Але за цими статтями, як і за статтями про інші службові злочини, не передбачено конфіскації майна.

Так само сумнівно виглядає і кваліфікація «легалізація доходів» стосовно продажу «Кузні на Рибальському» і отримання контролю над «Прямим» (яке ще треба довести).

Правоохоронні органи в Україні люблять інтерпретувати будь-які господарські угоди як спробу сторін щось приховати від держави, але іноді купівля активу – це просто купівля активу.

В яких випадках застосовують конфіскацію майна?

У кримінальному процесі існує декілька способів, якими держава може обмежити громадянина у користуванні його майном.

Спосіб №1 – арешт майна, тобто тимчасове позбавлення права власності, накладається лише за рішенням суду – до винесення вироку по суті, тобто на час розслідування. Для накладення арешту власник майна повинен отримати статус підозрюваного. Тобто до цього має бути проведено досудове розслідування, зібрані відповідні докази, повідомлено про підозру.

Арешт накладається:

  • якщо майно є предметом або доказом вчиненого злочину,
  • якщо санкція інкримінованої статті передбачає конфіскацію або
  • для відшкодування завданої злочином шкоди.

Спосіб №2 – конфіскація. На відміну від арешту, її застосовують виключно до вже засуджених осіб, тобто коли обвинувальний вирок уже винесено і судове рішення набуло законної сили. При конфіскації майно в примусовому і безоплатному порядку забирає держава. Застосовується лише як покарання за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за всі злочини проти основ національної безпеки (державна зрада, підрив конституційного ладу, підтримка тероризму тощо).

Обсяг конфіскованого майна не має кореляції із обсягом заподіяної шкоди, бо мета конфіскації – не покриття збитків, а матеріальне покарання, яке носить виховний характер для засудженого і ефект залякування для потенційних злочинців та їхнього оточення.

Чи можлива «конфіскація внаслідок угоди зі слідством»?

На одному із телеефірів Андрій Портнов озвучив тезу про те, що статки екс-президента можуть бути заарештовані і конфісковані «на підставі, у тому числі, угоди зі слідством», яку може теоретично укласти будь-який фігурант, викривши при цьому Порошенка у вчиненні злочину.

Звучить дуже красиво, але на практиці покази «спільників» – це лише частина доказів у кримінальній справі. Адже якби всі викривальні заяви сприймалися як чиста правда, то це створювало би ризики для засудження невинуватих людей. Саме тому навіть для арешту активів у правовій державі знадобляться ще якісь додаткові докази, крім слів заляканих чи підкуплених людей.

Чи можливе застосування до Петра Порошенка процедури спеціальної конфіскації?

Портнов заявив, що активи Порошенка можуть бути конфісковані із застосуванням інституту спеціальної конфіскації.

Спеціальна конфіскація відрізняється від «звичайної» тим, що конфісковане майно має відповідати низці критеріїв. Зокрема:

  • бути набутим у результаті вчинення злочину чи є доходами від такого майна,
  • могло використовуватися для фінансування злочину.

Є й інші відмінності. Наприклад, вона може бути застосована не лише до винних осіб, але й до «покупців» майна, які взагалі не засуджені та не визнані винними, але при цьому знали про злочинне походження цього майна.

Крім того, спецконфіскація може застосовуватись до будь-якого злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді позбавлення волі, а не лише до тих, де прямо вказана можливість конфіскації.

Як і «звичайна» конфіскація, спецконфіскація може застосовуватися виключно на підставі вироку суду. Крім того, вона не може стосуватися активів, набутих до 2014 року.

Таким чином, до статків Порошенка такий захід може дійсно бути застосований, але лише для набутих за часів президентства.

Чи можлива конфіскація закордонних активів Порошенка, зокрема «панамських»?

Портнов також заяв, що можлива конфіскація і офшорних компаній колишнього президента. Однак для цього потрібно виконати щонайменше дві умови:

а) отримати обвинувальний вирок суду в Україні за статтею, де одним із видів покарань є конфіскація майна, і яким буде доведено, що активи були предметом злочину (наприклад, що через них нелегально виводилися кошти, а не здійснювалися звичайні господарські операції);

б) довести, що «панамські активи» дійсно належать Петру Порошенку.

Фізично ж домогтися арешту буде складно – це можливо лише після виявлення самих активів і направлення відповідного запиту про міжнародну правову допомогу. Коли мети, з якою такий запит направлявся, буде досягнуто, для остаточної конфіскації активів запитуюча сторона має надати обвинувальний вирок суду.

Чи перспективно подавати такі заяви на колишніх чиновників?

Якщо відкинути питання політичної доцільності таких заяв та – цілком імовірно – особистих мотивів Портнова, то будь-який громадянин України, який вважає, що його права порушені, або який бачить шкоду, що завдається державі, економіці, довкіллю тощо – має право подавати відповідні заяви, позови і клопотання.

Інше питання, що немає впевненості в достатній незалежності судової гілки влади та антикорупційних органів, а також у готовності однієї чи іншої частини суспільства прийняти справжній, незаангажований результат такого розслідування.